Story 13

Читає: солдат Даринка Рудик
Художник: Нікіта Тітов
Sound Design: Антон Зварич

У кожної людини є 2 резервуари: щастя і болю. Мій резервуар щастя наповнюється з дитинства: запах бабусиних пиріжків з яблуками, порцелянові ляльки, неймовірної краси плаття, сніжки з дідусем, гойдалка в парку, пухові хустки, які замотувались так, що один ніс лишався, бузок у вазі весною, хенд-мейд гамак, залізна балія, яку клали на городі між квіти і гріли воду. Ніхто ніколи не казав мені “Відійди!”, “Тікай!”, ” Ти заважаєш!”… Часто я пацяла руки в тісто і коли хтось баламутився, бабуся казала: “Не чіпай! Дитина розвивається!”. Вареники ліпилися під “У церкви стояла карета, там пышная свадьба была” у моєму виконанні.

А зараз я велика і грізна. Не боюся уколів в попу, ставлю їх іншим людям, не лякаюся слова “паразитологія”, ношу бронік на 13 кг і всі комплектуючі, стріляю з АКС, можу ампутувати руку чи ногу, можу наварити борщу і наліпити вареників з вишнями, можу тягнути ПКМ, заряджати магазини з заплющеними очима…

Але кожного разу під обстрілами я набираю номер аби сказати: «Альо, бабуль, ++! Живі, всьо агонь, мальчики привіт тобі шлють! Люблю! Їла!!! Дай дідулі слухавку. Альо, дідуля?! Я тебе обожнюю! Дєда, всьо тєрпімо! Я воєнік получила!!! Ну всьо, па!»