Story 12

Читає: Ольга Лукачова вокалістка “Kiev Big Band”
Художник: Марина Яндоленко
Sound Design: Артем Рокет

Плаче дощ. Вань, за тобою плакав Бог…
Ніч така пуста і страшна. Я не знаю, як видалити твій номер. Буду інколи дзвонити тобі на небо. Можна? В мене на тумбочці лежить кокарда. В тебе теж така була, блискуча, як твої очі. Цілу ніч на неї дивилася. Знаю, що в мене немає права плакати, впадати в апатії і так далі… Ти – Там. І я нічого не можу зробити.
Зранку встала, взяла себе в кулак, побігла. Перев’язки, лікування, солдати, командири. Все як завжди. А вночі небо плакало, але я його не чула.
Після 11.00 їхала з командиром по справах в УАЗику, і двірники машини намагалися стерти ті сльози зі скла… Не могли. Бог сильно за тобою плакав. Ті сльози краяли небо на шмаття, і пахло солоним, свіжим. Пахло морем і лісом сосновим. Там половина дерев мертві і повалені мінами, але ліс живий, він пахне після дощу.
Був 300-й. Але з ним все добре. Він чудовий. Смішний такий! Ці розвідники неймовірно прекрасні. Заради таких людей я тримаюсь…
Я буду триматися. Чесно. Обіцяю… А ти вмикай мені сонце. Тільки не сильно, добре?