Story 06

Читає: Віталій Калініченко (гурт “Веремій”)
Художник: Грася Олійко
Музика: Kashiwa Daisuke – Stella
Sound Design: Антон Зварич

Живу з «Развєдкою» в кімнаті. Луганчанин. Сильний такий, відвертий, трохи дебелий. Є в нього кохана. Він ніколи не каже на неї «дівчина», лише «моя дружина». Влітку, коли хлопці брали Хрящувате, загинув її тато… «Развєдка» побачив її на похороні – і пропав. Поклявся взяти собі в дружини, піклуватися, кохати вірно і ніжно. Це було неймовірно. До мурах, до сліз у неба, до сонця на могилі її тата – і його побратима, до благословення від у тещі, до цілунків у сльози на очах коханої… Здавалося б – все. Фінішна. Живіть довго і щасливо! Гірко! А тут війна… Доброволець. Служив, бо не може інакше… А тепер ще й служити за тата, за тестя, за того, хто подарував йому щастя… І вона розуміє. Відпускає… Благословляє… Боїться і відпускає…

Він спить в окопах, бліндажах, укріпленнях, і пише тонни ніжностей і та по секрету ділиться зі мною крапелькою. Він пише, що без неї ніколи не жив, не любив, не дихав, не відчував… Що хоче жити. Дітей від неї. Пише, що шаленіє від її фото, з яким спить…

Він розповідає мені про неї – і очі блищать. Я бачу добро серед цього Мордору. Живу із солдатом, який марить стати татом маленької дівчинки. Щоб була схожа на маму. Щоб назвати її як свою дружину і любити їх до самого неба і вічності. Кохання в окопі не вмирає. Терпко в роті – їй та йому.

Нічого зайвого. Говориш головне, не замовчуєш. Кохання із запахом землі і крові… Тої землі, яку боронить, тої крові, що заплатила за їхнє щастя.

Будьте з тими, хто приносить вам задоволення. Цілуйте лише тих, чиї вуста солодкі. Обіймайтесь лише з тими, з ким буде затишно й і тепло, – і тоді ви по-справжньому будете щасливі. Кохання – єдина штука, що може змусити жити. Їх так до дідька багато, – тих чоловіків і жінок, які лише імітують кохання. Не тримайте їх. Не будьте з ними. Бо хтось дарує вам шанс.