Story 04

Читає: Наталія Васько акторка Київського Молодого театру
Художник: Андрій Єрмоленко
Sound Design: Артем Рокет

Я дуже люблю жити. Жадібно вдихати повітря, співати, насолоджуватися сонцем, зливою, снігом. Я відчуваю біль – глибоко, зсередини. Проживаю кожне своє щастя, кожне чуже-близьке горе. На моєму шевроні написано: «Рабів до раю не пускають». Дехто каже, що війна – це лихо. А я кажу, що лихо – то смерть, вічна залежність від суспільної думки, бажання перекроїтися під «пакет-стандарт», страх перед «що подумають люди».

Думала про все це гуляючи Подолом… Дивилася на небо, посміхалася собі та сонцю, вдихала запах свіжомеленої кави з цинамоном, роздивлялася квіточки, які ще сплять, але вже чують весняне «прокидайся» і незабаром розквітнуть… Говорила з «22», просив привезти форму. Туго там зараз, геть змінки нема, а в окопі по коліна води. Сходила до церкви… Тихо і хороше. Переповнена вдячністю та спокоєм – до неба і по самі краї… Здавалося, наче Боженька гладив по голові, обіймав крилами – і отак в тіні Його крил я відновлювалась, наповнювалась… Йшла з церкви бодай-куди, хаотично-невизначено. Заходила до таких провулків – хтозна чи є вони на мапі міста… Бігла, стрибала, стояла, дивилась, слухала музику, потім – слухала тишу. Мирну тишу. Таку, яка не лякає.
Шляхом додому подивилася в небо, а там – зорі… Ясно так світять.. Стою одна та дивлюсь.. Проходять люди й зиркають: чо’ стала, шо там вгледіла? І не бачать… А я стою і рахую… Ага… Он Юра Дяковський, Юра Поправка, Нігоян, Рома Гурик, Німець, Кульбабка… Дякую, хлопці. Привіт вам. Я? Та добре. Шо? Буду берегтися…