Про проект

Вітаємо на платформі, яка, у своєму найширшому задумі, покликана посприяти в соціальній адаптації бійців, але не тільки.

Вам сюди, якщо Ви, боєць, доброволець,
якщо ви рідна, близька людина тих, хто служив чи служить,
якщо ви той, хто хоче і може допомогти тим, хто служив(ить) з роботою, житлом, моральною підтримкою, тощо.
Для бійців на цій платформі спеціально створено форум, де можна, навіть анонімно, просто писати, спілкуватися, обмінюватися думками, які б вони не були.

Для рідних і близьких – це можливість теж висловитися, а можливо і знайти тих, хто підтримає чи надасть реальну допомогу.
Наш найсміливіший задум – допомогти звести тут людей, які можуть надати реальну допомогу. Інколи потрібні зустрічі чи знайомства виливаються у реальні справи і вирішення проблем.

Рік що змінив відлік часу

У кожного з нас є моменти, від яких ми починаємо відлік нового життя. Зазвичай це події, які назавжди змінюють наш світогляд, змушують переоцінити минуле, розставити пріоритети на майбутнє і рухатися в новому, невідомому напрямку. Саме в такі миттєвості ми з максимальною ясністю розуміємо: так, як було, більше не буде ніколи. І нам залишається лише визначитися з вибором – чи до останнього чіплятися за химерне марево минулого, чи прийняти виклик долі і зробити крок вперед. Яким би він, той крок, не був: фатальною помилкою чи досвідом, що дарує надію на якісне переродження духовної особистості. Досвідом, який для когось стає важким тягарем, а для когось – самим приємним спогадом життя.
Мене звати Даринка Рудик. Я – солдат. Як і тисячі українців, я стала солдатом, в той час, коли моя країна конче потребувала захисту. Для мене новий відлік часу почався у 2014 році з Майдану. Вірніше, з його першої жертовної крові, коли загинув Сергій Нігоян. Це й стало тією межовою лінією, за якою буття розділилося на «до» та «після». Потім була війна з її шаленим ритмом, коли час то завмирає, то неймовірно пришвидшується. Війна нівелювала всі ті стандартні мірки, якими ми звикли оцінювати життя і один одного. На передовій ясно розумієш, хто є хто, і чого вартий. Саме там я в повній мірі усвідомила, наскільки важливо цінувати кожну мить життя, радіти простим буденним речам, а головне – бути собою і любити тих, хто цінить тебе такою, якою ти є. Весь час, поки я була на фронті, в голові шалено пульсувала єдина думка: «Встигнути сказати всім важливим для мене людям, як сильно я їх люблю».

Усі мої думки, спостереження й переживання перетворювалися в невеличкі замальовки, такі собі фронтові записки, які я робила інколи навіть під час обстрілів. Саме ці записки потім трансформувалися в соціальний проект «13. Аудіострічка бойових думок». З одного боку – це розповідь про рік, події якого назавжди змінили не лише моє життя, а й життя цілої країни. Про надзвичайний, тяжкий і трагічний, насичений і яскравий, вирішальний рік, який для багатьох українців став перевіркою на «справжність». З іншого – «13» це історія про звичайних людей, які потрапили в незвичайні обставини і не втратили своєї людяності.

Чому саме «13», адже це число в багатьох культурах світу є містичним і має негативне значення? Звичайний земний рік має 12 місяців, замкнений цикл життя, протягом якого все живе проходить всі стадії фізичної та духовної трансформації. Мій особистий рік – від першої смерті на Майдані до демобілізації з АТО – вклався в 13 місяців. Саме тому я намагалася обмежити свою розповідь в рамках проекту тринадцятьма історіями, знаковими для певного періоду цього маленького життя. Цей соціальний проект планувався як доволі глобальне явище, адже окрім аудіозаписів моїх історій, він включатиме в себе серію постерів, які розміщуватимуться на столичних сітілайтах, кольорових поштівок, відеоряду та інтернет-ресурсу.
Перш за все за допомогою цього проекту я хотіла б показати всім воякам, що їх люблять, про них пам,ятають, ними пишаються. По-друге, допомогти тим, хто повернувся з війни, адаптуватися до мирного життя, адже соціальна адаптація ветеранів – це не менш важлива проблема, аніж їхнє матеріальне забезпечення. Також мені хотілося б привернути увагу всіх тих, хто живе мирним буденним життям, до проблем їхніх захисників. Ну і, звичайно, головне – сказати тим, хто мені дорогий, як я їх люблю!

Перейти до розділу:
Аудіострічка бойових думок
Новини
Форум